Літургійний календар традиційних Церков візантійського обряду

Головне меню
 
I.E.S.

Християнський Календар
є проектом
Інституту Екуменічних Студій

Проповідь на Обрізання ГНІХ

Лука 2, 20 – 21; 40 – 52

Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою

Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Що означає для нас новий рік? Рік, від якого ми чекаємо чогось нового? Ні, це час, коли приходить до нас той, котрий «нове створить все» (див. Од. 21, 5). Разом з Ісусом до нас приходить нова дійсність. У цьому є сенс кожної неділі, сенс восьмого дня, який звіщає і вже зараз дає нам новий світ, наше життя в ньому.

І саме восьмого дня після свого народження Ісус приносить цю нову дійсність у наш світ. Для того, щоб Його визнали членом свого народу, Ісус мусив прийняти обрізання. Він виконав припис закону і тим самим скасував його. З приходом Ісуса, первородного Сина нового народу Божого, завдяки вірі приходить благодать: Ісусові дають Його ім’я. Бог дає Йому це ім’я, а Він Його приймає. Це і є та нова дійсність, яка приходить до нас – сам Ісус з благодаті Божої. Закон – це лише «тінь наступних речей» (Кол. 2, 17), а дійсність – це Тіло Христове.

Нехай же наш рік буде новим за тією новою дійсністю, яка настала у Христі. Замислімося над таємницею, що міститься в Його імені. Вона приведе нас до розуміння, що першим, хто тішиться тою новою дійсністю, принесеною обрізанням Ісуса Христа, є Отець. Адже нарешті Його Син має ім’я, воно визнане і прийняте! Увійдімо в радість Отця, адже ім’я Ісуса – це те, чого ми прагнемо, до чого линемо, бо в Ньому є повнота. В Ісусі Отець висловлює все, дає нам усе. Нам так легко, коли почуваємося дітьми Отця.

Перебуваймо також в єдності з Дівою Марією і Йосифом. Їм було сповіщене і довірене ім’я дитяти (Лк. 1, 31; Мт. 1, 21), і вони дали Йому це ім’я. Вони перші промовили своїми устами, а ще більше серцем, ім’я, що містить в собі невимовне – «Ісус». Вони пізнали радість тієї новини, відкриваючи щодня все більше того, ім’я Якого «понад усяке ім’я» (Флп. 2, 9) і Який у незбагненній покорі прийняв «вигляд слуги» (Флп. 2, 7).

Поступово ми можемо рости «у благодаті та спізнанні Господа нашого і Спаса Ісуса Христа» (2 Пт. 3, 18), Якого неможливо пізнати ніяким раціональним розумінням. Коли ми «вдихаємо» Його ім’я, нас наповнює Його присутність, нам дається Його життя. Йому було дане ім’я, через яке визнано, ким Він є. Нам може видатися, що в цьому нема нічого особливого, але Ісус зростав так, як усі люди. Коли нас називають не нашим іменем, нам боляче, бо нас не впізнають. І навпаки – ми зростали в міру того, як нас визнавали, приймали і любили. Ісус досвідчив такого зростання. Але тепер Він біля Отця, не перестаючи бути з нами. Подумаймо, яку радість ми можемо принести Йому, називаючи Його «Ісус» не механічно, а коли, як каже псалмопівець, «мислі мого серця» без перестанку «перед Тобою, Господи, моя Скеле й мій Ізбавителю» (Пс. 19, 15).

«У Ньому бо враз з людською природою живе вся повнота Божества», і коли ми прикликаємо Його ім’я, ми «причасні в Його повноті» (Кол. 2, 9). Саме цього бажає навчити нас Святий Дух – нового життя, життя дітей Божих разом з Ісусом. У Ньому Отець дає нам усе.

Дбаймо про те, щоб дарувати Йому цю радість. Таким чином ми зростатимемо у пізнанні Господа Ісуса. Нехай увесь цей рік від самого початку буде одухотворений бажанням головного в нашому житті – перебувати з Ісусом. Наш час буде преображений цим прагненням, незважаючи на всі невдачі і біди, у тій новій дійсності, дарованій нам Богом.

Жан Корбон, Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007

Menu-bottom