Літургійний календар традиційних Церков візантійського обряду

Головне меню
 
I.E.S.

Християнський Календар
є проектом
Інституту Екуменічних Студій

Проповідь на 31-шу неділю по Зісланні Святого Духа

Лука 18, 35 – 43

Оздоровлення сліпого з Єрихону

Сьогодні Ісус наближається не тільки до Єрихону, а до кожного міста, до кожного села, до кожного будинку, до кожної людини. У своїй сліпоті ми не бачимо Його, але Він ходить усіма дорогами світу. Господь приходить, щоб спасти усіх людей. Наш світ сліпий. Він не бачить, куди йде. Як і Вартимей, він сидить «край дороги» (Лк. 18, 35). Виживає, жебраючи, але ніщо не може сповнити його очікувань.

Ми, котрі трохи знаємо Ісуса, хоча ніколи достатньо не любимо Його! – не можемо сприймати світ як глядачі. Потребуємо духовно єднатися з усіма людьми, бо існуємо в Христі, Який бере на себе тягарі усіх – від моменту свого воплочення. Ми маємо бути, так би мовити, їх обличчям, яке випрошує справжнього світла, очікуючи Ісуса. Ми знаємо краще за сліпого з Єрихону, що Ісус приходить, що Він є поряд. Ми можемо закликати його не просто: «Ісусе, Сину Давидів» (Лк. 18, 38), а «Ісусе, Сину Божий, помилуй мене».

Полум’яна молитва з глибини серця присутня в усій християнській традиції, від самих її витоків, як на Сході, так і на Заході. Молитва до Ісуса має бути фундаментальною в нашому житті. У святому імені Господа Ісуса міститься все. Коли ми Його кличемо, Його присутність наповнює наше серце. В імені Ісуса отримуємо все. «Імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Ді. 4, 12). Нехай воно буде для нас, неначе дихання. Промовляймо його безнастанно, безупинно, із наполегливістю сліпого з Єрихону, і тоді Ісус відповість нам, як Вартимеєві: «Віра твоя спасла тебе» (Лк. 18, 42). І поверне нам світло життя.

Тоді ми відкриємо, що наша молитва серця – не тільки за нас, а й за всіх, за кого ми молимося перед Спасителем, духово єднаючись із ними. Якщо ми дозволимо Йому зійти до нашого серця, Він зійде у серця багатьох. Тому промовляймо: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас, грішних».

У літургійних молитвах ми просимо найперше безмежної Божої любови, просимо ласки миру для світу. Особливо пам’ятаймо про це під час епіклези – зіслання Святого Духа на цілий світ, який ми разом з Ісусом віддаємо в руки Отця. Усвідомлюймо важливість цих молитов.

Ми, звичайно, не можемо бачити результату нашої безнастанної молитви до Ісуса. Він спасає нас у вірі. Однією з причин, через які ми відступаємо і запал нашої віри слабне, є, мабуть, те, що ми забуваємо про закінчення сьогоднішньої євангельської події. Сліпий чоловік, прозрівши, «вмить пішов за Ісусом, славлячи Бога» (Лк. 18, 43). І не лише він, а й «увесь народ, побачивши те, віддав хвалу Богові» (Лк. 18, 43). Будьмо і ми тими душами, які славлять Бога. Навчімося дякувати за дива, які Бог творить у світі, а їх можна бачити лише поглядом, освітленим вірою.

Застановімося, зокрема, над молитвою за померлих, адже і за них ми молимося на Божественній літургії. Не можемо сказати, що наш світ зростає у справедливості, в любові, в лагідності, в мирі. Але не забуваймо, що кожної миті тисячі людей покидають цей світ та входять у світло свого милосердного Отця. У молитві славмо Бога, тішачись разом з ними: нарешті! Усі вони, що були вбогими, як більшість із нас, страждали, як страждаємо всі ми. Вже там вони нарешті перебувають у мирі! Молімось: «Ісусе, помилуй нас, грішних». Нехай це безнастанне благання виливається у прославу Бога, адже Отець виконує наші, чи, точніше, Ісусові, а отже. і наші, прохання.

Нехай наше серце сповнюється уваги і піднесення, коли ми починаємо велику євхаристійну молитву виголосом: «Милість миру, жертву хвалення».

Жан Корбон, Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007

Menu-bottom