Літургійний календар традиційних Церков візантійського обряду

Головне меню
 
I.E.S.

Християнський Календар
є проектом
Інституту Екуменічних Студій

Проповідь на 26-ту неділю по Зісланні Святого Духа

Лука 12, 16 – 21

Багатіти в Бога

Продовжуючи тему, порушену в притчі про багача і Лазаря, Ісус знову говорить нам про свій прихід. Пригадує, що цей час близький. «Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе» (Лк. 12, 20), – каже Бог до багача. Якщо ми пам’ятатимемо про це, то сприйматимемо життя, «дивлячись на Бога» , зможемо бачити дійсність в її реальному вимірі.

Ісус показує, наскільки нетривким є те, на що ми спираємося, тобто те, що ми маємо. Це стосується всіх аспектів нашого життя, від найменших необхідних нам речей (навіть, якщо не збираємо багатств), до тих численних Божих дарів, таких як здоров’я, що творять нашу особу.

Водночас ця притча показує, яким ми є неоціненним скарбом. Тут вже йдеться не про володіння чимось, а про буття. І коли світло Господа, завдяки якому ми є, освітлює наше життя, можемо розпізнати, що ми насправді маємо. Про яку б ділянку нашого життя не йшлося, все, що маємо, є дарами Божими, навіть, якщо те чи инше благо ми здобули власною працею, зусиллям чи, може, навіть широтою свого духу. Услід за Ісусом апостол Павло нагадує нам, що отримуємо життя не власними зусиллями: «Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий» (Еф. 2, 8).

Вартісність нашої особи не залежить від рівня того, що маємо. Тому ми не мали б поводитися, як власники стосовно того, ким ми є. Застановімося над нашим ставленням до себе самих, над тим, що висока думка про себе чи незадоволення собою – це протилежні вияви тої самої постави! Подумаймо також про те, що инші думають про нас. Та проте, роздумуючи про своє життя, мусимо наново відкрити самих себе як чудовий дар, даний нам. Мусимо прийняти себе з рук Отця. Все, з чого складається наше єство, дав нам Він.

Той, хто дарує нам нас, – наш Бог – нічого не має. Він «той, хто є» (Вих. 3, 14). І це не метафізика. Це нам виявляє Ісус. Згадаймо Його дивовижні слова: «Коли вгору Чоловічого Сина піднесете, тоді взнаєте, що Сущий я» (Йо. 8, 28). У слові «сущий» міститься незвідане Боже ім’я. І Він, наш Бог, образ Отця, являється нам як любов, дану в жертву, у повному самозреченні. То ж нам слід поводитися не так, наче ми власники самих себе, а як улюблені діти, хоронителі тайни Божої любови.

І під таким кутом зору розкривається весь сенс останнього речення сьогоднішнього Євнгелія – не збирати для себе, а багатіти в Бога (див. Лк. 12, 21). Треба, щоб наші дари приносили плоди «в Бога». «Бо ми Його створіння, створені в Христі Ісусі» (Еф. 2, 10). Мусимо співпрацювати з Богом у Його діянні як творця, стаючи по-Божому людяними і допомагаючи иншим ставати такими. Власне цього Він очікує від нас, і тоді ми будемо вірними хоронителями Його скарбів.

Ми «дивимося на Бога» (пор. 2 Кор. 4, 18), коли наше серце споглядає Христа Ісуса розп’ятого і воскреслого. Нехай наше серце промовляє: «Хто я є, Господи? Сам по собі я нічого не означаю. Все моє – від Тебе і належить Тобі». Якщо ми утвердимося в цьому, Святий Дух дасть нам стати вільними, не покладатися більше на свої ненадійні блага та нестійкі опори. Ми зможемо сказати: «Моя радість – це Ти», а ми добре знаємо, що коли почуваємося безпечно, це часто виражаємо радістю. Щасливі події – це добре, але вони нетривкі. А тому «моя радість – у Господі». (пор. Неєм. 8, 10; Пс. 31, 11; Іс. 29, 19; Флп. 4, 4)

То ж просімо, щоб ми були убогими, як Він. Тоді наше серце буде здатним почути вже тепер, як Він «просить назад» нашу душу. Він просить, не відбирає, а просить дати те, що дарував нам, аби ми, врешті, розквітли в Ньому. Ми справді стаємо собою тоді, коли Він цілковито бере нас у свої руки. Він нічого не має, Його любов – безкоштовна, і ми не можемо спиратися на те, що маємо, а лише на того, хто любить нас.

Жан Корбон, Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007

Menu-bottom