Літургійний календар традиційних Церков візантійського обряду

Головне меню
 
I.E.S.

Християнський Календар
є проектом
Інституту Екуменічних Студій

Проповідь на 4-ту неділю по Зісланні Святого Духа

Матей 8, 5 – 13

Я недостойний, щоб Ти ввійшов під мою покрівлю

Неділя оздоровлення слуги сотника

Ми розуміємо, що Євангеліє оповідає нам про те прохання сотника, яке викликало зачудування Ісуса, щоб і ми чинили так само сьогодні, адже через нашу віру, в усій її простоті, ми можемо принести трохи радости Ісусові і тим, кого Він спасає через нас. До нас особливим способом промовляє постава серця, з якою діє сотник у тій ситуації. Звичайно, кожен з нас може перейняти її у своїх стосунках з близькими людьми. Але ми можемо також через приклад сотника глибше зрозуміти та пережити у своєму житті те, чим є місія Церкви, до якої належимо, і молитва якої надихає та підтримує нашу молитву.

Коли ми приступаємо до Ісуса, «благаючи Його» (Мт. 8, 5), яка турбота підштовхує нас до цього? Так, ми слабкі, грішні, страждаємо, але коли сотник підходить до Ісуса з молитвою, Він просить не за себе, а за свого слугу. То ж хто для нас є тим слугою, що «мучиться тяжко» (Мт. 8, 6)? Всі ті люди, які страждають, імена яких нам не відомі і яких ми не знаємо, мають перебувати в нашому серці та спонукати нас іти до Ісуса. І тоді наша душа справді стає частиною Церкви, але в покорі, не уявляючи себе спасителем світу, бо її горизонт відкривається до горизонту серця нашого Отця.

Ісус завжди відповідає нам: «Я прийду й оздоровлю тебе» (див. Мт. 8, 7), і в цьому нема сумніву, адже на наше благання Христос зсилає свого Духа Святого, Який є зціленням, життям, примиренням, яке шириться у цілому світі, якого кожна людина приймає або відкидає, навіть, якщо вона не знає Його.

Важливою для нас є реакція сотника: «Я недостойний, щоб Ти ввійшов під мою покрівлю» (Мт. 8, 8). Саме з цього для нас починається молитва серця. Якщо ми не починаємо з визнання своєї недостойности, ми не є у правді. Найперше в поставі нашого серця – бути смиренними, визнаючи в радісній щирості, що ми нічого самі не здатні вдіяти у цій драмі життя, де найважливіше – любов. Усе в нашому житті – благодать, усе – «дар ласки Божої» (Рим. 6, 23), і чим покірніше серце, тим очевидніше для нього, що Ісус може все: покора є тією землею, на якій розквітає віра.

То ж ми розуміємо, чому сотник каже вкінці: «Скажи лише слово» (Мт. 8, 8). Тепер ми, християни, знаємо яке це слово. Це те Слово, в Якому Отець відкриває нам себе і дає себе, промовляє до нас і дає нам життя: це Ісус, – те надзвичайне Слово, яке містить у собі все. Це і є молитва серця. Вона зовсім проста: треба лише бути зверненим до Отця, благати Його і приймати Ісуса – Його Слово – у своєму серці.

Один великий святий нашого століття, що був на Сході сучасником св. Терези від Дитятка Ісус, – св. Силуан (1866 – 1938 рр.) каже: «Я хотів би лише здобути покору та любов Христову, нікого не кривдити і молитися за всіх, як за себе самого». До покірного серця Святий Дух сходить і перебуває в ньому. Він навчає нас про Ісуса і спонукає благати Його за всіх людей, найближчих та найнезнаніших, тих, біля кого ми проходимо, не будучи знайомими з ними, але яких Церква, як мама, всіх несе у своїх молитвах, ще не знаючи їх облич. То ж ми певні, що сам Святий Дух входить до нашого серця та зціляє багатьох. І ми зможемо також любити, як любить Ісус – «єдиний приятель усіх людей» (пор. Мт. 11, 19; Лк. 7, 34).

Жан Корбон, Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007

Menu-bottom