Літургійний календар традиційних Церков візантійського обряду

Головне меню
 
I.E.S.

Християнський Календар
є проектом
Інституту Екуменічних Студій

св. Йоан Золотоустий 112

112. У давнину всі сходилися й співали разом. Це ми ро­бимо й нині. Але тоді громада вірних мала одне серце й одну душу (Ді. 4, 32), а нині навіть в одній душі не видно такої згоди, а всюди — велика боротьба. І нині предстоятель церкви бажає миру всім, але попри те, що слово «мир» повторюється часто, самого миру ніде немає. Тоді й доми були церквами, нині ж церкви стали домом або навіть гіршими за всякий дім. У домі можемо бачити всілякі гаразди: господиня сидить благоприс­тойно на сідалищі, служниці мовчки прядуть, і кожний з до­машніх тримає в руках те, що йому довірено. А тут — сильний гамір і безлад; наше зібрання нічим не відрізняється від готелю; тут такий самий сміх і галас, як у купальнях, як на торжищах, де всі кричать і здіймають крик. І це буває тільки тут. В инших церквах не вільно навіть слова мовити сусідові, навіть якби хтось і зустрів старого приятеля — і це слушно. Церква — не крамниця, не торжище, а місце ангелів, архангелів, Царство Боже, саме небо. Якщо б хтось розкрив небо й увів тебе в нього, то ти б не наважився розмовляти, навіть якби побачив батька чи брата. Так само й тут не личить ні про що розмовляти, бо тут — небо. Якщо не віриш, то поглянь на цю трапезу, згадай, для кого й для чого її поставлено, подумай, хто сюди приходить, і зля­кайся ще до того. Хто побачить трон царя, одразу тверезіє ду­шею, очікуючи виходу царя, так що й ти, ще до страшного часу (звершення таїнства), лякайся й будь пильним, і ще до того, як побачиш підняті завіси й сонм ангелів, що виступає попереду, підносися до самого неба.

Menu-bottom