св. Макарій Великий 246
246. Дивовижне й те, що написано про Іова, як просив собі його сатана, бо нічого не міг вчинити з ним сам від себе, без допусту Божого. Що ж говорить диявол Господу? Віддай його мені до рук, побачиш, чи не лихословитиме Тебе у вічі! (Іов 1:11). Так і нині: і Іов той же, і Бог Той же, і диявол той же. Тоді, коли Іов втішався Божою поміччю та благодаттю, був ревний та гарячий, - просить його собі сатана й каже Господу:.«Оскільки помагаєш йому і захищаєш його, - служить Тобі. Покинь його, віддай мені і побачиш, чи не лихословитиме Тебе у вічі?» Врешті, ніби саме тому, що душа втішається, благодать відступає од неї, - і душа піддається спокусам. Приходить диявол і наводить на неї множество бід, безнадійність, відчай, лукаві помисли і сокрушає душу, щоби розслабити її та позбавити уповання на Бога. Розумна душа ні в біді, ні в скорботах не втрачає надії, але міцно тримається за те єдине, чим дійсно володіла, і яких би ударів не було їй завдано, серед тисячі спокус, усе зносячи, твердить: «Якщо і вмру, не покину Господа». (26,7.8)
